Виховна робота (теоретичний метаріал)

Тренінгові вправи

Тренінги та технологія їх проведення

Учитель, проектуючи навчально-виховний процес, мусить знаходити відповіді не лише на запитання «Що засвоїли (засвоять у результаті виконання навчальної діяльності) учні?», але й на не менш актуальне – «Як працюють (повинні працювати) учні для того, щоб досягти відповідних результатів навчання?», тобто слід передбачати та аналізувати і результати діяльності учнів, і саму діяльність.

Необхідно намагатись поєднувати репродуктивне навчання (засвоєння термінології предметної галузі, формування і поповнення вокабуляру тощо, формування стійких навичок виконання певних дій тощо) з продуктивним відтворенням навчального матеріалу, творчою діяльністю. Досвід показує, що ідеальної моделі навчання не існує, разом з тим, учителю в процесі планування кожного уроку варто намагатись відшукати раціональне співвідношення між репродуктивною та творчою діяльністю учнів.

Технологічність навчання, яка передбачає обов’язкове досягнення наперед визначених цілей, вимагає чітко структурованої та спланованої діяльності вчителя, що жодним чином не заперечує використання проектних методик, виконання учнями дослідницьких завдань тощо. Всі види навчальної діяльності учнів повинні бути відповідним чином організовані і забезпечені відповідними засобами, тобто створене навчальне середовище, у якому навчання може мати ознаки технологічності в розумінні обов’язковості досягнення запланованих цілей.

Навчання є довготривалим процесом, який відбувається, як правило, у рамках організаційної форми, яка відповідає класно-урочній, найменшим у часі елементом якої є урок.

Пошук найбільш ефективної структури уроку та його організації є основою запорукою якісного навчання. Оскільки процес навчання, за класно-урочної його організаційної форми, передбачає роль учителя як суб’єкту управління навчальним процесом, модель уроку, його структура, методи, прийоми і засоби навчання, які застосовуються на певному уроці, повинні бути зорієнтовані на можливості і особливості конкретного учителя, який проводитиме урок.

Сьогодні значна увага приділяється інтерактивним методам навчання, що здійснюються із застосуванням навчальних комп’ютерних програм, які реалізують діяльнісний підхід до навчання. Засобами реалізації зазначеного підходу слугують комплекси програмно-апаратних засобів (комп’ютер, мультимедійний проектор та сенсорна дошка), які забезпечують можливість організації навчально-пізнавальної діяльності шляхом інтерактивного навчання.

Інтерактивні методи навчання захоплюють учнів, пробуджують у них інтерес та стимулюють мотивацію, навчають самостійного мислення та дій. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів залежить від умінь, стилю роботи конкретного вчителя. Вони вимагає проектування і розроблення таких засобів навчання, які б дозволили поєднати різні види інформаційного середовища (тексти, музику, графіку, звук, реалістичні зображення) з діяльнісною (інтерактивною) формою навчання, що дає можливість підвищити мотивацію навчання за рахунок комп’ютерної візуалізації, мультимедійного подання об’єктів вивчення.

Проведення уроку за умов використання інтерактивних методів навчання, сучасних технік інтерактивного навчання, має багато спільного з проведенням тренінгів. Тому вчителеві не завадить хоча б коротко ознайомитись з тренінговими методиками та визначити для себе можливості застосування їх елементів на уроках і позаурочній навчально-виховній діяльності.

Тренінг та його атрибути

Слово «тренінг» походить від англійського «tо trаіn», що означає «навчати, тренувати, дресирувати». Тренінг – це одночасно:

•     процес пізнання себе та інших, який необхідно зробити цікавим і неповторним;
•     неформальне, невимушене, конструктивне спілкування;
•     ефективна форма опанування знаннями;
•     інструмент для формування умінь і навичок;
•     форма розширення власного набутого досвіду;
•     спеціальна технологія, яка допомагає краще зрозуміти та усвідомити власний світ, зробити своє життя успішним;
•     керівництво власними бажаннями та діями.

Під час тренінгу необхідно створити неформальне, невимушене спілку­вання учасників тренінгу, яке відкриває перед групою безліч варіантів розв’язання проблеми, сприяє розвитку групової динаміки, міжособистісних взаємин і норм у групі, заради якої вона зібралася або була сформована. Як правило, учасни­ки в захваті від тренінгових методів, тому що ці методи роблять про­цес навчання цікавим, не обтяжливим.

          Тренінг, на думку фахівців, подібний до самого життя в мініатюрі. Описати тренінг словами людини, яка не відчула його на власному досвіді, так само складно, як висловити внутрішні переживання, як підібрати прості, ясні, зрозумілі слова та формулювання. Краще пройти через тренінг самому, пересвідчитися та упевнитися в тому, що світ групової динаміки – тобто спілкування, очікування і дружні стосунки між учасниками навчальної взаємодії є захоплюючою подорожжю для розуму і душі. Навчання, під час тренінгу, має дарувати учасникам радість і нових друзів, можливість унікального спілкування, сприяти формуванню навичок співпраці, відкривати нові перспективи.  Зазвичай, люди краще ставляться до тих,  хто не змагається, не суперечать, не конкурує з ними,   і навпаки гірше до тих - кого сприймають як опонентів, супротивників. Для досягнення життєвого успіху доцільним є порозуміння, налагодження конструктивних взаємин з іншими. Для цього слід навчитися уважно слухати співрозмовників, сприймати їх доброзичливо, шукати в них позитивні риси, взаємодіяти та співпрацювати, а не змагатися з ними.  Тренінг дає не лише специфічні знання та навички з окресленої проблематики, а й допомагає змінити  неконструктивне ставлення до них людей на ефективну модель співробітництва.

Тренінг і традиційні форми навчання мають суттєві відмінності. Традиційне навчання більш орієнтоване на правильну відповідь, і за своєю сутністю, є формою передавання інформації та засвоєння знань. Натомість тренінг, перш за все, орієнтований на запитання та пошук. На відміну від традиційних, тренінгові форми навчання ініціалізують весь потенціал людини: рівень та обсяг її видів компетентностей, які мають місце в професійній діяльності (соціальна, соціально-психологічна, цілевизначальна, комунікативна, технологічна, продуктивно-результативна, прогностична, аналітико-синтетична, ситуативна, організаційна, емоційна та інтелектуальна), самостійність, здатність до прийняття рішень, до взаємодії тощо.

Слід зауважити, що традиційна форма передачі знань сама по собі не є чимось негативним, проте за наявності у сучасному світі швидких змін і безперервного старіння знань, традиційні форми на­вчання можуть бути успішними тільки в обмеженій кількості застосувань.

Тренінг як і будь-яка інша організаційна форма навчання, підпорядкований певній меті.

Цілями проведення тренінгів можуть бути:

•     інформування (про певні явища) та набуття учасниками тренінгу нових профе­сійних навичок та умінь;
•     формування навичок співпраці, засад толерантності шляхом визначення межі власної терпимості та поваги до прав і свобод інших людей;
•     формування навичок аналізу першоджерел і означень;
•     формування навичок логічного мислення, аналізу, вибору і презентації інформації або проблематики;
•     опанування новими технологіями в професійній діяльності, сфері;
•     зменшення чогось небажаного (проявів моделей соціально неприйнятної поведінки, стилю не­ефективного спілкування, особливостей реагування тощо);
•     зміна стереотипів, поглядів на проблему, процес навчання, аби усвідомити його переваги та зрозуміти, що він може надавати наснагу та задоволення;
•     підвищення здатності учасників щодо позитивного ставлення  як до себе так і до життя;
•     пошук ефективних шляхів розв’язання поставлених проблем завдяки об’єднанню в тренінговій роботі спеціалістів, які мають різний фах; представників різних відомств, які впливають на розв’язання цих проблем;
•     активізація громадськості щодо розв’язання актуальних про­блем європейської освіти та ін.;
•     активізація зусиль громадськості в напрямі конструктивного розв’язання проблем європейської інтеграції освіти;
•     розвиток ассертивної поведінки.

Тренінгу притаманні певні атрибути. До яких належать:

•     тренінгова група;
•     тренінгове коло;
•     спеціально обладнане приміщення та приладдя для тренінгу (фліпчарт, маркери тощо);
•     тренер;
•     правила групи;
•     атмосфера взаємодії та спілкування;
•     інтерактивні методи навчання;
•     структура тренінгового заняття;
•     оцінювання ефективності тренінгу.

Тренінгова група – це спеціально створена група, учасники якої за сприяння ведучого (тренера) включаються в інтенсивне спілку­вання, спрямоване на досягнення визначеної мети та розв’язання по­ставлених завдань. Тренінгова група зазвичай включає 15-20 осіб. Така кількість людей дозволяє оптимально використати час та ефективно навчати людей.

Тренінгові заняття можуть бути різної тривалості: від 1,5-3-х годин (2-4 академічні години, тривалістю 45 хвилин кожна) до декількох днів поспіль. За тривалістю найбільш вдалою формою групової роботи є марафон, тобто проведення занять тривалістю 6-8 годин щоденно протягом кількох днів. За такої форми роботи передбачається велика обідня перерва (не менше години) та дві перерви по 15-20 хвилин через кожні 1,5-2 години роботи. Під час коротких перерв учасникам доцільно запропонувати напої (чай, каву, воду, соки тощо), можна й легку їжу (бутерброди, цукерки, печиво тощо). Вважається, що такої тривалості перерви достатньо для відновлення сил учасників.

Робочі місця для учасників у приміщенні можуть бути розташо­вані по-різному, але доцільно уникати «аудиторного» та «шкільного» стилів. Добре, коли стільці для учасників розташовують­ся півколом ­– це сприяє створенню неформальної атмосфери, за­безпечує можливість кожному бачити всіх учасників тренінгу, підкрес­лює рівнозначність позицій усіх учасників. Це сприяє створенню атмосфери відкритості, настрою, розвитку довіри, уваги, пізнавального та особистісного інтересу, сприймання учасників одного до одного.

Головне, що забезпечує сприятливу атмосферу для навчання у тренінговій групі, - це правила, яких має дотримуватися кожний учас­ник. Основні з них: цінування часу, увічливість, позитивність, розмо­ва від свого імені, «додавання», добровільна активність, конфі­денційність, «стоп», «піднята рука»,  зворотний зв’язок. Правила приймаються на початку тренін­гу всіма учасниками групи, і потрібні для того, щоб кожний міг:

1.         працювати в комфортних умовах;

2.         отримувати інформацію самому і не заважати отримувати інформацію іншим у зручний для кожного спосіб;

3.         висловлювати відверто, без побоювань свої думки;

4.         дозволити собі спонтанні, попередньо не зважені вислови, що наближатиме тренінг до реального життя;

5.         бути впевненим, що надану ним інформацію використають тільки в інтересах учасників.

Тренінг проводить тренер (ведучий), котрий спілкується з учас­никами «на рівних», тобто є таким самим учасником тренінгової гру­пи, як і інші учасники.  ТРЕНЕР одночасно є й каталізатором усіх процесів, які відбуваються в групі, «керманичем» групи на шляху до досягнення визначеної мети тренінгу та повинен розуміти настрій кожного учасника та відрізняється від інших учасників тим, що:

•     володіє інформацією щодо означеної теми;
•     знає методику проведення тренінгових занять;
•     вміє працювати з аудиторією і володіє методикою навчання дорослих і дітей;
•     володіє навичками ведення тренінгової групи (регулює групові процеси, знає, як зацікавити учасників, зняти напружен­ня, спрямувати групу на конструктивне розв’язання пробле­ми тощо);
•     постійно підвищує свій тренерський потенціал;
•     знає методи оцінювання результатів тренінгу і вміє їх засто­совувати;
•     знає про відстрочені результати впливу тренінгу, як очіку­вані, так і неочікувані.

Остання теза пов’язана з тим, що після завершення тренінгу не всі його результати осмислюються учасниками одразу. Повною мірою ефект тренінгу з’ясовуватиметься пізніше, коли учасники застосо­вуватимуть набуті знання та зміни в практиці, повсякденному ре­альному житті.

Таблиця 1

Схематичне зображення процесу успішної реалізації на практиці змін, що сталися в результаті тренінгу

ТРЕНІНГ	ЖИТТЯ
Отримання нової інформації. Виконання вправ, спрямованих на зміни старих стереотипів, набуття нових знань/навичок в умовах штучного тренінгового середовища Відчуття задоволення від успішно виконаних вправ	Реалізація набутих під час тренінгу знань/навичок для запровадження змін у реальному житті. Відчуття задоволення від успішної реалізації вміння робити інакше, («я можу робити інакше!»), («я - досягаю бажаного!»)

У тренінгу широко використовуються методи, які спрямовані на стимуляцію взаємодії учасників, які об’єднуються під назвою інтерактивні техніки і забезпечують взаємодію та власну активність учасників під час динамічного навчального процесу.

інтер (лат. INTER) - префікс, що означає перебування поміж чимось, кимось; актив (лат. ACTUS) - приводжу в рух; інтерактивний - рух, що відбувається між об’єктами: зовнішн­іми - між окремими людьми, внутрішніми - рух, активність, яка відбувається в самій людині, і яка призводить до змін її поглядів, думок, поведінки тощо

Проведення тренінгу відбувається за чітко визначеною структу­рою. Типова структура, мета та завдання тренінгу разом слугують основою для складання плану його проведення, як це показано в таблиці 2. Такий план може мати різні форми (таблиця, перелік послідовних дій, схе­ма, мапа тощо), але принципово є те, і це добре слід засвоїти майбутньо­му тренеру, що план тренінгу слід скласти обов’язково. Природно, це не означає, що тренінг пройде повністю так, як було заплановано, проте план допоможе тренеру дотримуватися основних питань, які мають бути опрацьовані в ході роботи групи, інакше неможливо до­сягти поставленої мети тренінгу. Під час тренінгу неодмінно виникає багато побічних тем для обговорення, і кожна з них виявляється більш чи менш привабливою для учасників. Проте їх опрацювання слугува­тиме іншим цілям. Тим часом термін заняття спливатиме, і обов’язкові питання можуть залишитися не розглянутими. Тож саме зав­часно складений план допоможе дотримуватися обраної теми та дістатися бажаної мети. 

Таблиця 2.

Орієнтовна структура планування тренінгу

Частина	Завдання	Вправи	Тривалість
Вступна	Створення сприятливого психологічного простору. Вироблення, прийняття засвоєння правил роботи групи. Налагодження прямого та зворотного зв’язків «учасник-група» та «група-учасник». Створення ситуації рефлексії.	Знайомство. Правила. Розминка. Очікування. Вправи на рефлексію. Рухавки.	До 15 хв. для тренінга тривалістю 1,5-3 год. До 30 хв. для тренінгів тривалістю 6-8 год.
Основна	Оцінка рівня поінформованості щодо проблематики. Актуалізація проблеми та конкретних завдань для її розв’язання. Надання інформації, засвоєння знань. Формування умінь, навичок, розвиток здатностей. Підведення підсумків щодо змісту роботи.	Інтерактивні техніки. Вправи на оцінку групових процесів, стану розвитку групи.	Розраховується як різниця загального часу тренінгу та часу, потрібного для проведення вступної та заключної частин разом.
Заключна	Підведення підсумків щодо процесу роботи. Оцінка отриманого досвіду. Налаштування учасників на атмосферу звичайного життя	Вправи на рефлексію та відновлення сил учасників. Прощання.	До 15 хв. для тренінга тривалістю 1,5-3 год. До 30 хв. для тренінгів тривалістю 6-8 год.

Рефлексія (від лат. refleхіо - відображення) - осмислення людиною власних дій та їх закономірностей; діяльність самопізнання, що розкриває специфіку духовного світу людини; самоаналіз.

Підсумувати викладену інформацію щодо того, як розуміти тренінг та його атрибути, можна так. Тренінг – це:

•     група, яка допомагає стати кожному її учаснику більш ком­петентним;
•     процес, під час якого учасники вступають у взаємодію;
•     процес, у центрі якого є проблема та її розуміння учасниками групи, а не компетентність ведучого щодо зазначеної пробле­ми;
•     навчання, під час якого активність учасників вища, ніж ак­тивність ведучого;
•     навчання, яке дає учасникам задоволення, активізує їх, сти­мулює інтерес до пізнання;
•     навчання, результат якого досягається у взаємодії всіх учас­ників тренінгу;
•     відкриття учасниками в собі нових можливостей, відчуття того, що вони знають та вміють більше, ніж до цих пір думали про себе;
•     можливість відкриття інших людей, навчання через взаємо­дію з ними, розуміння того, на що здатні люди, від яких ран­іше не очікувалося нічого цікавого; 
• можливість у безпечних, з одного боку, трохи штучних, а з іншого - наближених до реальності умовах взаємодії з інши­ми людьми досягти бажаних змін.

Тренінг сприяє інтенсивності навчання, результат якого досягається завдяки власній активній роботі його учасників. Знання під час тренінгу не подаються в готовому вигляді, а стають продуктом актив­ної діяльності самих учасників. У центрі уваги - самостійне на­вчання учасників та інтенсивна їх взаємодія. Відповідальність за результативність навчального процесу несуть однаковою мірою як ведучий, так і кожний учасник тренінгу.

Тренінг: форми і методи навчання

Обираючи метод викладання, слід враховувати: рівень знань учасників щодо даної теми; якими навчальними засобами підсили­ти матеріал, що викладається; розміри групи (інтерактивні фор­ми ефективніші за меншого числа учасників); ресурси, у тому числі часу й простору (розподіл на малі групи потребує більше часу і простору, ніж робота всією групою); умови приміщення (фіксоване розташування робочих місць ускладнює пересування і зміну конфігурації).

Люди навчаються по-різному: дехто краще засвоює матеріал, коли читає його, дехто - коли слухає, а дехто - в процесі практичних занять. Фасилітатор або тренер, який подає матеріали в різний спосіб (урізноманітнює форми й методи навчання), має більші можливості забезпечити потреби аудиторії і закріпити вивчене.

Способи формування групи. Загалом існує два способи форму­вання груп - для роботи у складі цілої групи та для роботи у складі малих груп. Кожному з них притаманні свої особливості.

Робота у складі всієї групи. Заняття у складі всієї групи передбачає, що всі учасники сидять ра­зом, а їхня увага зосереджена на лідерові групи. Такий вид роботи, як правило, застосовується:

•     під час початкового привітання та вступної частини щоден­них занять;
•     коли треба вислухати одного або декількох промовців, зок­рема під час читання лекції або проведення колективної пре­зентації перед аудиторією;
•     під час обміну результатами роботи, виконаної у складі ма­лих груп;
•     наприкінці тренінгу для підведення підсумків і завершення заняття.

Переваги групової роботи полягають у тому, що з інформацією та досвідом можуть ознайомитися всі члени групи. Крім того, існує можливість легко давати інструкції одразу всім учасникам. Важливо також, що окремі учасники неспроможні одразу брати активну участь у навчанні, відчувають обмеження можливостей щодо засвоєння матеріалу. Їм легше адаптуватися до умов тренінгу у великій групі.

Робота в малих групах. На відміну від занять у складі всієї групи, коли люди є переважно пасивними одержувачами інформації, заняття в малих групах передбачає активність учасників, їхню жваву взаємодію одного з одним, вироблення ними власних ідей та виявлення творчості в інших формах. У процесі роботи у складі малих груп доцільно мати двох тренерів: вони зможуть приділити більше часу, допомагаючи кожній групі,   і вносять у процес тренінгу різні форми навчання, особистісні якості та досвід, збагачуючи матеріал, який викладають.

Метод малих груп зручний у застосуванні, коли учасникам потрібно:

•      познайомитися один з одним;
•     переглянути матеріал, представлений на лекції;
•     розв’язати завдання, поставлені тренером;
•     спланувати, як представити інформацію іншим групам у формі рольової гри;
•     відпочити, навчитися взаємодіяти, адаптуватися серед незна­йомих людей.

Існує чимало способів організації малих груп, кількість людей у яких, зазвичай, коливається від двох до восьми. Якщо кількість членів перевищує вісім, їм стає важко всім одночасно брати участь у роботі, відповідно, легше виключитися з неї - при цьому група, як правило розпадається на підгрупи. Спосіб формування груп залежатиме від виду роботи, якою вони мають займатися. У деяких випадках варто об’єднувати людей за характером професії, наприклад, менеджерів (керівників) в одну групу, а освітян - в іншу. Нижче наведено кілька найпоширених способів формування груп, але за умови творчого підходу тренер завжди може вишукати й інші.

          1.Учасникам (розташованим у фіксованому порядку - колом,  півколом, у лінію тощо) пропонується розрахуватися за порядком (справа наліво або навпаки) самим (або це робить тренер) на таке число номерів, яке потрібне залежно від того, скільки людей має входити до складу кожної малої групи (наприклад, розрахуватися на і перший-другий номери, перший-другий-третій тощо). Учасники з однаковими номерами створюють відповідні групи (група номер один, група номер два, група номер три тощо).

          2.Групи формуються з учасників (двох, трьох і більше), які си­дять безпосередньо поруч один з одним.

          3.Учасникам пропонується на вибір низка з кількох питань для обговорення (одного, двох, трьох тощо - за потрібним числом груп), і групи формуються учасниками добровільно за інтересами.

Групи обговорення. Вони створюються для стимулювання мис­лення та вироблення ідей, пов’язаних з певною темою. Наприклад, якщо доцільно визначити теми, що їх люди хотіли б вивчити глибше або про які вони хотіли б дізнатися більше. Від учасників групи обго­ворення не вимагається розв’язання проблеми або завершення складання переліку завдань. Оптимальний розмір групи обговорення становить 4-6 осіб. Обговорення має бути відносно коротким - близько десяти хвилин. Учасникам групи обговорення тренер повинен чітко пояснити мету обговорення. Якщо цей метод передбачається засто­совувати досить часто - слід змінювати склад групи після одного-двох обговорень (деякі групи підбираються вдало і добре працюють разом, інші - ні).

Пари. Завдання, призначені для пар, необхідно добирати дуже ретельно. Вони мають бути короткими, щоб учасники не могли зайти у глухий кут, якщо пари не спрацюються. Попарно зручно працювати:

    під час виконання вступних ознайомлювальних вправ;

    під час навчання один одного, коли один учасник, який уже володіє певними навичками, навчає іншого;

    коли люди на основі особистих симпатій обирають собі пару  для вирішення таких завдань тренера, які зручніше викону­вати вдвох, наприклад, для участі у вправах, де потрібно виконувати дві різні ролі тощо.

Трійки. Малі групи у складі трьох осіб особливо корисні, коли треба, щоб двоє людей взаємодіяли між собою, а один спостерігав за ними і робив зауваження. Члени малої групи з трьох осіб розподіляють між собою ролі промовця, слухача та спостерігача. У такій трійці промовець розповідає задану тему, слухач реагує на промову згідно з тренерським завданням, а спостерігач не бере участі в розмові. Він лише спостерігає та записує свої зауваження («погляд збоку»),а наприкінці вправи коментує враження від почутого. Взаємодія промовець - слухач триває, як правило, від 5 до 10 хвилин. Спостерігач коментує протягом близько 5 хвилин. Зазвичай у таких вправах члени трійки по черзі міняються ролями в певному порядку, щоб кожний з них побував у всіх трьох ролях.(Рис.1)

Лекції та формальні презентації

Лекції. За цієї форми навчання лектор, який більшість часу перебуває у фронтальній позиції відносно аудиторії, представляє інформацію одразу всім учасникам. Цей метод, як правило, використовується, аби донести нову інформацію одночасно до великої кількості  людей в умовах, коли слухачі не мають базових знань з певної теми. Тривалість таких лекцій може бути від однієї години, іноді й більше.

Готуючи лекцію, важливо пам’ятати деякі правила: виз­начте основні тези, на яких треба наголосити особливо, і чер­говість їх представлення; напишіть докладний конспект; яск­раво позначте в конспекті основні тези, щоб не шукати їх у ході лекції; розрахуйте час так, щоб належним чином викласти ма­теріал, а потім відповісти на запитання і провести обговорен­ня; підготуйте допоміжні матеріали (слайди, роздаткові тексти, рисунки, таблиці, картки тощо).

Слід пам’ятати, що під час лекції аудиторія пасивно сприймає інформацію, тому думки людей можуть відхилятися від теми, якщо лекція задовга, представлена інформація не відповідає темі, лектор читає матеріал не надто динамічно. Оскільки під час лекційних за­нять можливості для взаємодії між лектором та аудиторією вкрай обмежені, лектор і слухачі не можуть бути впевнені в тому, що тлу­мачать зміст лекції однаково. Природно, добре підготовлена й вико­нана лекція більше зацікавить аудиторію, ніж така, коли лектор пога­но орієнтується в темі, ніяковіє чи соромиться, або, що особливо негативно впливає на інтерес аудиторії, читає текст лекції слово в слово за конспектом, не пожвавлюючи її, не підтримуючи контакту з аудиторією очима.

Для підвищення інтересу аудиторії під час лекцій використову­ються різноманітні прийоми, наприклад:

•     аудіовізуальні презентації (слайди, відеофільми тощо);
•     запитання - відповіді, відповідність яких темі лекції та витра­ти часу на них лектор ретельно контролює;
•     заздалегідь підготовлені виступи членів аудиторії, покликані представити різні погляди на предмет лекції.

Міні-лекції. Міні-лекції відрізняються від повноформатних лекцій значно меншою тривалістю. Зазвичай міні-лекції не перебільшують 10-15 хвилин, і використовуються для того, щоб стисло донести нову інформацію до багатьох людей одночасно; розповісти, як виконува­ти певні дії, щоб їх згодом опановуватимуть самі учасники в ході прак­тичних вправ; підсумувати результати роботи малих груп для всієї аудиторії.

Міні-лекції часто застосовуються як частини цілісної теми, яку «бажано викладати повноформатною лекцією, аби не втомлювати аудиторію. Тоді інформація надається по черзі кількома окремими сегментами (міні-лекціями), між якими застосовуються інші форми й методи навчання: періоди запитань - відповідей, вправи на перевірку засвоєння матеріалу, рухавки, робота в складі малих груп тощо.

Презентації. На відміну від лекцій, які дають знання з багатьох аспектів певної теми, їх взаємозв’язку з метою створення цілісного, теоретично обґрунтованого погляду на певне явище, презентації спрямовані на надання нових результатів, нової інформації з конкретного, досить вузького, практичного  аспекту теми, яка є предметом навчання. Успішна презентація вимагає від того, хто її проводить:

•     заздалегідь потренуватися у проведенні презентації, аби ви­глядати і почувати себе впевнено;
•     заздалегідь організувати всі необхідні умови для проведення презентації (підготувати робоче місце, засоби наочності - плакати, слайди, демонстраційну апаратуру, технічні засоби тощо);
•     в ході роботи періодично запитувати аудиторію щодо зрозу­мілості нової інформації, підтримувати постійний зворотний зв’язок;
•     виявляти гнучкість, бути готовим до непередбачуваних обставин, адже презентована нова інформація для когось може виявитися такою, що заперечує його усталеним поглядам.

Колективні презентації. Це така форма представлення матеріалу, коли кілька (троє або більше) осіб разом (по черзі) повідомляють інформацію аудиторії. Згідно із вказівками ведучого, який регулює черговість виступів, кожний презентуючий робить доповідь певної тривалості (зазвичай до 15-20 хвилин). Як правило, кожне по­відомлення присвячене якомусь одному з кількох аспектів (вимірів, поглядів) одної теми. (Наприклад, якщо презентація присвячена освітній тематиці, один із доповідачів може поінформувати про медичний аспект проблеми,  інший – про соціально-економічні наслідки для суспільства, третій – представити можливі варіанти дії громади, спрямовані на покращання рівного доступу до якісної освіти). Здебільшого наприкінці колективних претензій передбачаються запитання аудиторії кожному доповідачеві.

Мозковий штурм. Цей метод тренінгового навчання застосовується як для обговорення всією групою учасників, так і для обговорення в малих групах. Його мета - сформулювати якомога більше ідей на задану тему. Мозковий штурм проводиться у два етапи: на першому етапі форму­люють ідеї, на другому їх оцінюють. Зазвичай використовується ве­лика шкільна дошка або аркуші фліп-чартного паперу, де один з учас­ників (або помічник тренера) записує ідеї так, щоб усі могли їх бачи­ти. Це стимулює мислення і зручно для відбору кращих ідей у ході оцінювання на другому етапі.

Перший етап триває зазвичай 5-10 хвилин, протягом яких учас­ники швидко висловлюють усі ідеї, що спадають їм на думку. Ці ідеї записуються без коментарів та оцінок. Якщо декотрі ідеї повторю­ються, вони позначаються відповідну кількість разів. На цьому етапі всі думки мають однакову цінність, тому що їх кількість поки що важливіша, ніж якість. Часто буває, що якась одна ідея тягне за собою низку інших.

Другий етап триває зазвичай 10-15 хвилин. На цьому етапі схожі ідеї об’єднуються в групи, обговорюються та оцінюються. У міру того, як деякі ідеї будуть визнані учасниками менш продуктивними, вони викреслюються з переліку, який у підсумку містить найкращі думки учасників.

Часто буває корисно для формулювання ідей розподілити учас­ників за малими групами, а згодом об’єднати їх для подальшого обгово­рення й оцінювання у складі всієї групи. Для ефективного мозкового штурму корисно також виокремити два типа ідей, запропонованих учасниками - таких, що здаються на перший погляд найбільш імовір­ними для реалізації, та навпаки - найнеймовірнішими. Такий розподіл може бути продуктивно використаний для початку обговорення та оцінювання ідей. Використання найнеймовірніших відповідей спону­кає людей розглядати питання з різних точок зору, запроваджувати нестандартний підхід та враховувати оригінальні погляди. Стимулювати вироблення ідей можна і в інший спосіб: записати кілька різних, але взаємопов’язаних питань з теми обговорення на окремих аркушах фліп-чартного паперу (або папері плакатного фор­мату) і розвісити їх на стінах аудиторії. Тоді учасники, пересуваю­чись по колу між цими аркушами, записують на них свої ідеї.

Аналіз ситуаційних вправ. Ситуаційна вправа - це реальна ситуація, представлена групі для аналізу. Вона може бути запозичена з досвіду тренера, колег, з літературних описів, свідчень очевидців. Тренер також може сам описати реальну історію, яка мала місце в житті. За допомогою цього методу можна проводити аналіз реальних ситуацій, визначати в них ключові проблемні питання, формулювати ідеї щодо можливого розв’язання таких ситуацій. Але слід пам’ятати, що застосування методу ситуаційних вправ потребуватиме від тренера значних витрат часу на підготовку, тим більших, чим складніше аналізована ситуація.

Особливості проведення аналізу ситуаційних вправ виявляються в тому, що:

•     учасникам роздаються друковані матеріали з описом обра­ної ситуації;
•     можна наприкінці опису визначити питання для аналізу або за­пропонувати учасникам відповідні інструкції на початку робо­ти. Часто буває доцільно застосувати обидва прийоми разом;
•     учасники мають відокремити суттєві факти від несуттєвих, зробити висновки і ухвалити рішення на підставі цих вис­новків;
•     учасники мають пов’язати аналіз ситуаційної вправи з мате­ріалами тренінгу, які були вивчені раніше;
•     аналіз ситуаційних вправ зручно виконувати у складі малих груп, а згодом малі групи можуть представляти свої виснов­ки всій групі для подальшого обговорення.

Аналіз критичних випадків. Це метод докладного розгляду якоїсь однієї події з метою усвідомлення досвіду, формулювання висновків та планування дій, які можуть дати позитивні зміни на майбутнє. Для такого аналізу учасники повинні мати певні базові знання за темою обговорення, аби легко наводити приклади і формулювати ідеї під час виконання вправи для обговорення може запропонувати тренер або сама група в процесі мозкового штурму.

Особливості проведення аналізу критичних випадків полягають у тому, що:

    учасники працюють у складі малих груп;

    учасникам надається стислий опис події;

    мала група обговорює подію, відповідаючи на запитання на кшталт того, як можна було б запобігти настанню цієї події; як можна було б вплинути на її перебіг, щоб отримати інший результат; які додаткові знання або навички були потрібні, щоб забезпечити інший результат; чому ця подія сталася саме в такому вигляді, а не в іншому?

    згодом, у разі необхідності, малі групи можуть об’єднатися у всю групу, щоб обмінятися результатами своєї роботи.

Рольова гра. Це ефективна навчальна методика, яка має бути добре проду­мана і організована, щоб забезпечити позитивний вплив. За допомо­гою рольової гри можна:

•     набути досвіду використання певних навичок в ігровій си­туації;
•     проаналізувати альтернативні способи дій. ідеї, запропоновані для виконання завдання гри, зміни ситуації на краще;
•     відпрацювати на практиці певні види поведінки в безпечному середовищі перед тим, як розпочати їх застосування в ре­альному житті;
•     набути впевненості у своїх силах під час практичних дій або репетиції певної події;
•     закріпити засвоєний матеріал шляхом забезпечення зворот­ного зв’язку;
•     додати до навчального процесу елемент розваги.

Особливості проведення рольових ігор такі:

•     гра планується заздалегідь. Тренер має чітко усвідомлюва­ти, для чого він застосовує цей метод, які навички учасники набуватимуть в результаті гри;
•     учасникам потрібні чіткі інструкції щодо теми, яку вони пред­ставлятимуть, і часу, який відводиметься їм на підготовку гри та її презентацію глядачам;
•     після кожної презентації проводиться брифінг (він може мати різні форми) для обговорення перебігу подій під час гри;
•     тренер радить глядачам звернути увагу на певні моменти гри, які обговорюватимуться після презентації під час брифінгу; дає учасникам змогу разом обговорити, що сталося;
•     кожний виконавець ігрової ролі може обговорити свою роль;
•     глядачі (спостерігачі) можуть представити свої коментарі щодо моментів гри, на які вони звернули увагу;
•     тренер підсумовує обговорювані моменти, дипломатично звер­тає увагу на інші моменти, які, можливо, випали з поля зору учасників під час презентації та брифінгу, дякує кожній групі за презентацію і першим починає аплодувати на знак подя­ки;
•     тренер має бути готовим втрутитися, якщо група відхиляєть­ся від заданої теми або презентація триває надто довго;

•     рольова гра потребує часу (як правило, вона триває довше, ніж передбачається) щоб пояснити учасникам, що вони мають робити (близько 10 хвилин);  щоб підготуватися групі до презентації (близько 20- 30 хвилин); щоб провести власне презентацію (близько 10 хвилин); щоб провести брифінг, на яко­му обговорюватимуться висновки, зроблені в результаті гри (близько 10-15 хвилин);
•     рольова гра з більшою імовірністю виявиться успішною, якщо учасники тренінгу почуваються комфортно один з одним. Як правило, не рекомендується проводити рольову гру на по­чатку тренінгового курсу;
•     у процесі гри тренеру слід робити нотатки для обговорення під час брифінгу. Роль тренера полягає в тому, щоб допомог­ти учасникам максимально усвідомити, що відбувалося на сцені, чому це відбувалося, і що можна було б зробити інак­ше, аби отримати інший результат;
•     тренер має відзначити, чи відчували гравці проблеми щодо виходу зі своєї ролі після завершення гри. Якщо так - один з корисних методів полягає в тому, щоб запропонувати учас­никам написати що-небудь про свою роль на аркуші паперу, а згодом зім’яти аркуш і викинути його.

Рольові ігри, як і багато інших ігор та тренінгових вправ, нале­жать до інтерактивних методів навчання. Інтерактивне начання передбачає використання різних видів активності учасників тренінгу: фізичної (рухова активність),соціальної (активність у соціальному оточенні - комунікація, взаємодія, взаємосприйняття), змістовної стосовно тематики тренінгу. 

Відповідно до того, яка активність домінує у грі, таке завдання й вирішуватиме у тренінгу гра, вправи, рухавки. Наприк­лад, якщо застосовуватимуться фізичні вправи, рухавки, які не пов’язані із змістом тренінгу, то вони виконуватимуть роль розминки, слугуватимуть засобом пожвавлення групи. Вправи та ігри дозволяють до­сягти численних цілей, зокрема:

•     подолати ніяковість і представити учасників один одному, коли вони щойно познайомилися;
•     зарядити учасників енергією, коли відчувається знесилення після обідньої перерви або після довготривалого заняття, під час якого учасники були змушені мало рухатись;
•     створити командний дух;
•     сприяти спілкуванню;
•     переглянути матеріал заняття, аби закріпити поняття, пред­ставлені раніше;
•     урізноманітнити заняття і внести в них елемент розваги.

Що потрібно знати, щоб провести гру?

Для успішної роботи тренеру слід мати власний «тренерський портфель», бути доб­ре ознайомленим із різними іграми (знати мету гри та її належність до відповідного класу інтерактивних методів), вміти проводити гру відповідно до вимог до ведучого тренінгу.

Щодо кожної окремої гри потрібно уточнити:

•      як ця гра працює. Адже гра проявляє, виносить на поверхню глибинні почуття та ідеї, бажання та побоювання, надії та спо­гади, вона ніби проектує їх на задану тренером поверхню. При цьому тренер може використати різні способи проекції, такі як навмисне акцентування поведінки з перебільшенням (щоб учасники краще побачили та відчули особливості своєї поведінки); застосування принципу контрасту (учасник має зробити так, як раніше ніколи не робив); обмін ролями (для розширення уміння учасників розуміти партнера); викорис­тання знання системності процесів і результатів (щоб учасники зрозуміли наслідки застосування різних комунікатив­них стилів поведінки) тощо;
•     мету (що ця гра повинна проявити, як це буде усвідомлено учасниками). Визначення мети гри надає можливість оцінити її результати;
•     потрібну кількість учасників (чи достатньо в групі людей для гри, як чисельність групи впливатиме на готовність учасників витримувати навантаження, відкриватися перед іншими людь­ми, адже чим більше нових людей на тренінгу, тим важче декотрим учасникам бути відвертими тощо);
•     тривалість (чи буде достатньо часу для проведення гри);
•     який засіб спілкування використовуватиметься (потрібно сте­жити, щоб змінювалися по черзі вербальні та невербальні за­соби);
•     ступінь структурованості гри (чим конкретніша структура гри, тим чіткіша повинна бути інструкція тренера учасникам);
•     глибину втручання (від налаштованості учасників на відпові­дний рівень аналізу (поверхневий чи глибинний) залежить можливість використання гри та легкість її сприйняття учас­никами);
•     навантаження на учасників (певна міра навантаження, яка викликає відповідну напругу, деякий стрес, потрібна для ефек­тивної роботи. Проте надмірне навантаження не сприяє кон­структивній переробці інформації, блокує та закріплює сте­реотипні форми поведінки не на користь меті гри);
•     історію виникнення гри, яка інколи теж дає цікаву інформацію;
•     вимоги до ведучого (здатність ефективно провести гру, відпра­цювати досвід та усвідомити почуття, які проявляться у грі, забезпечивши збереження працездатності групи та користь кожному учасникові).

Технологія проведення гри. Алгоритм проведення гри включає чотири послідовні кроки: аналіз ситуації в групі, інструктаж учасників, спостереження за процесом гри, підведення підсумків.

Перший крок являє собою оцінку того, що потрібне групі, і як це найкраще зробити. Аналіз групової ситуації потрібен для того, щоб зрозуміти: як саме підтримати процес навчання групи грою; що відбувається в групі наразі; до чого це може привести; яка мета втручан­ня; яку гру/вправу найкраще застосувати; на кому й на чому фоку­суватиметься робота тренера; яке навантаження внесе гра.

Другий крок являє собою коротку, чітку інструкцію учасникам щодо ігрових дій. Вона повинна надаватися за впевненої поведінки ведучого і включати чітке визначення мети проведення гри, лаконіч­не й наочне пояснення ігрового процесу та правил гри, нагадування того, що це лише гра (експеримент у штучному середовищі) і що участь у грі добровільна.

Третій крок являє собою безпосередні дії тренера в ході гри. Він спостерігає за процесом гри, дотриманням часових та просторових меж, поведінкою учасників. За виникнення такої потреби тренер вно­сить додаткові інструкції, коригує процес гри. На початку гри, або, якщо група занадто скута, стримана, тренер може особисто взяти участь у грі, хоча, як правило, тренеру не варто виконувати роль гравця - це більше імпонує учасникам.

Четвертий крок - це оцінка того, чи був досягнутий бажаний ефект. Роль тренера в підведенні підсумків спрямована на керівниц­тво процесом аналізу досягнень групи в цілому та кожного учасника особисто, заохочення обміну досвідом, допомогу в усвідомленні ігро­вої поведінки учасників та зв'язку між отриманим у грі досвідом і можливою поведінкою в реальному житті.

Таблиця 3

Переваги та небезпеки інтерактивних ігор

Переваги від застосування інтерактивних ігор це:	Ризики від некомпетентності ведучого виникають, коли він:
розширення можливих варіантів поведінки	ігнорує концепцію та правила гри
стимулювання до опанування новими поведінковими навичками, можливість їх тренування	діє на власний розсуд, не повідомляючи учасникам мету гри, не залучає їх до планування ігрових дій
сприяння активності всіх учасників гри відповідно до завдань тренінгу	недоречно використовує гру, неправильно розуміючи її мету
сприяння зниженню надмірної напруги	не дає учасникам обговорити хід гри та її результати
сприяння формуванню довіри та згуртованості групи	не керує процесом аналізу учасниками отриманих результатів гри
можливість залучити до інтерактиву велику кількість учасників одночасно	використовує гру, тому що непевен у власній компетентності раціонально використати час тренінгу для вирішення поставлених завдань
допомога тренеру швидко з’ясувати взаємини між учасниками групи, гуманізувати їх	використовує гру без прив’язки до ситуації, і гра викликає або занадто або недостатню збудженість
сприяння розв’язанню змістовних проблем тренінгу та особистісних проблем учасників	примушує до участі в грі
забезпечення вільного спілкування	не забезпечує за зв’язок між досвідом, отриманим у грі та реальністю

Переваги та небезпеки інтернативних ігор. Усі переваги містять­ся у самій грі, всі ризики пов’язані з недоречністю застосування пев­ної гри до конкретної тренінгової ситуації (помилки вибору методу) або неправильного проведення обраної гри. Тобто небезпека інтерак­тивних ігор пов’язана лише з некомпетентністю тренера (табл. 3.).

Вправи

Вправи як форма тренінгової роботи надзвичайно ефективно допомагають тренеру вирішити основні завдання, що виникають у про­цесі групового навчання. Вони полегшують процедуру знайомства учас­ників тренінгу, дають можливість з'ясувати їхні очікування від тре­нінгу, сприяють досягненню згуртованості групи, полегшують міжособистісне спілкування, стимулюють взаємодію людей між собою, допомагають сформувати команду однодумців, дають мож­ливість тренеру правильно діагностувати стан групи в кожний період часу, своєчасно попередити можливі конфлікти між учасниками, чергувати інтелектуальну працю з необхідним фізичним навантажен­ням, загалом успішно розпочати, провести і завершити тренінг.

Тренер використовує вправи для досягнення найрізноманітніших цілей - наприклад, для заохочення слухачів до відвертого спілкуван­ня, оприлюднення ними перед групою набутого професійного та жит­тєвого досвіду; вирішення специфічних навчальних завдань щодо закріплення тренінгового матеріалу та вироблення потрібних нави­чок тощо. Вдало підібрані вправи роблять тренінг приємним і ціка­вим, створюють атмосферу дружнього до учасників середовища на­вчання. Далі в цьому розділі представлені найбільш поширені впра­ви, які неодноразово довели свою ефективність у практичній роботі.

1. Вправи для сприяння знайомству учасників

"Особистий момент". Мета - сприяти знайомству за допомогою використання звичайних особистих речей учасників. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень (за наявності великої групи, можна розділити її на підгрупи, які створюватимуть власні невелики кола). Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - відсутні. Процедура: учасники розміщуються на стільцях по колу. Тренер про­понує кожному знайти в себе будь-яку річ (на тілі, у кишені, гаманці, сумці тощо), яку учасник вважає унікальною для інших, але звич­ною для себе, та розповісти групі історію цієї речі. Один член групи (або сам тренер) починає вправу, далі по черзі її продовжують усі учасники. Модифікований варіант цієї вправи: перший учасник бере в руки якусь власну річ і від її імені розповідає про себе (наприклад, "я - олівець Тетяни, знаю її не дуже давно, але можу розповісти про неї таке..."). Далі так само, по черзі, від імені будь-яких особистих речей розповідають про себе всі учасники групи. Під час вправи тре­нер фокусує увагу членів групи на тому, що вміння розкритися пе­ред іншими - важлива особистісна якість, що сприяє встановленню контакту з людьми. Якщо людина не відкрита, не бажає розповідати про свої переживання й надії, промахи й невдачі, це, з одного боку, створює в інших враження успішності, добробуту цієї людини, але з іншого-заважає побудові щирих стосунків, взаємодопомозі в групі.

"Цікаве ім'я". Мета - сприяти знайомству за допомогою розповіді про своє ім'я. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень (за наявності великої групи, можна розділити її на підгрупи, які створюва­тимуть власні невеличкі кола). Матеріали-не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - відсутні. Процедура: учасники розміщуються на стільцях по колу. Тренер пропонує кожному розповісти щось цікаве, кумедне, незвичайне про своє ім'я, щоб допомогти іншим запам'ятати ім'я про­мовця та асоціювати це ім'я з конкретною особою члена тренінгу.

"Знаки Зодіаку". Мета - сприяти знайомству за допомогою рухів. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - достатність простору для рухів. Процедура: учасники розміщуються стоячи по колу. Тренер пропонує учасникам вишикуватися в лінію відповідно до місяця на­родження кожного (наприклад, щоб ліворуч стояли народжені в січні, далі - в лютому і т.д.), але повідомляти іншим свій місяць/день на­родження дозволяється лише мовчки, використовуючи рухи, міміку. Коли учасники вишикувалися, тренер просить їх назвати вголос день свого народження. Тренер сприяє тому, щоб можливі помилки й не­порозуміння слугували створенню веселої атмосфери, сприймалися з гумором, без образ.

«Моменти в житті». Мета - сприяти знайомству учасників. Час -5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - аркуші паперу, тверді основи для письма, олівці, ручки. Особливі вимоги до приміщення - відсутні. Процедура: учасники отримують письмове приладдя і розташовуються на стільцях по колу. Тренер пропонує кожному сформулювати тему щодо особистого життя (про незви­чайний факт біографії, кумедну, дивовижну історію тощо), яку учас­ник може розповісти іншим членам групи. Тренер збирає аркуші, зачитує зміст і представляє автора.

"Інтерв'ю". Мета - сприяти знайомству учасників. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - достатність простору для роботи в парах. Про­цедура; учасники стоять по колу. Тренер пропонує кожному обрати не­знайомого партнера (або, якщо всі незнайомі і вагаються обрати пару, проводить вправу "розрахунок на перший-другий"). Учасники по черзі беруть один у одного інтерв'ю з метою дізнатися про іншого щонаймен­ше три будь-яких факти. Далі кожний учасник пари по черзі представ­ляє іншого учасника всій групі і розповідає, про що зміг дізнатися.

"Візитівка". Мета – сприяти знайомству учасників. Час - 5 хви­лин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - папір, клей, олівці, фломастери, ножиці. Особливі вимоги до приміщення - дос­татність простору для виготовлення візитівок. Процедура: учасники розташовані на стільцях по колу, мають вільний доступ до канце­лярського приладдя. Тренер пропонує кожному зробити графічне зоб­раження візитівки для свого сусіда і представити його всій групі.

"Це чудово!". Мета – сприяти знайомству учасників. Час - 5 хви­лин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - достатність простору для створен­ня вільного півкола. Процедура: учасники стоять півколом, достат­ньо великим, щоб промовцям було зручно виступати. Тренер пропо­нує кожному по черзі вийти в центр півкола і розповісти про якусь свою якість, уміння чи талант (наприклад, "я люблю танцювати", "я вмію стрибати через калюжі" тощо). У відповідь на кожне таке вис­ловлювання всі, хто стоїть у півколі, повинні хором відповісти: "Це чудово!" і одночасно підняти вгору великий палець.

«Компліменти». Мета – надати можливість учасникам висловити­ся на адресу колег по групі. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - м'яч. Особливі вимоги до приміщення - дос­татність простору для кидання м'яча в колі. Процедура: учасники сто­ять у колі. Тренер пропонує придумати компліменти партнерам, пер­ший говорить комплімент і кидає м'яча учаснику, якому цей комплі­мент призначений. Цей учасник кидає м'яча іншому, якому хоче ска­зати свій комплімент, і так далі. Тренер стежить, щоб комплімент отримав кожний учасник.

"П'ять добрих слів". Мета – надати можливість учасникам висло­витися на адресу колег по групі. Час – до 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - приладдя для письма й малювання. Особливі вимоги до приміщення - відсутні. Процедура: учасники діляться на підгрупи по п'ять осіб, розташовуються на стільцях колами, отри­мують вільний доступ до приладдя для письма й малювання. Тренер пропонує кожному учаснику обвести свою долоню на аркуші паперу й позначити на малюнку своє ім'я. Далі аркуш передається сусідові праворуч, натомість попередній учасник одержує малюнок від сусіда ліворуч. В одному з "пальців" отриманого малюнка позначається якась приваблива риса власника "долоні" (наприклад, "ти дуже добрий", «ти завжди заступаєшся за слабких", "мені дуже подобаються твої історії"" тощо). Вправа триває поки заповнена записами "долоня" повернеться до власника. Коли всі п'ятірки закінчили вправу, тренер збирає ма­люнки й зачитує "компліменти", а учасники групи повинні здогадатися, кому записи призначаються. Наприкінці вправи тренер повертає влас­никам їхні "долоні". Якщо регламент тренінгу дозволяє збільшити час на цю вправу, можна провести усне обговорення або письмово відпо­вісти кожному учаснику на запитання "Які почуття у Вас виникли, коли Ви читали записи на своїй паперовій долоні? Чи всі Ваші чесноти, які написали інші, Вам відомі?"

На якого казкового героя я схожий? Мета – надати можливість учасникам висловитися на адресу колег по групі, виражаючи себе через асоціативні уявлення. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - м'яч. Особливі вимоги до приміщення - достатність простору для кидання м'яча в колі. Процедура: учасни­ки стоять у колі. Тренер пропонує пригадати відомих казкових ге­роїв, подивитися уважно на всіх присутніх, кожному учасникові об­рати серед інших людину, яка викликає в нього асоціації з яким-небудь персонажем казки (героєм мультфільму). Тренер пропонує кожному запам'ятати, від кого він одержуватиме м'яча, і що при цьому буде сказано. Перший учасник, який має м'яча, кидає його обраній людині і говорить, кого саме нагадує адресат (наприклад: "Галино, мені здається, що ти схожа на Русалоньку" тощо). Той, у кого опинився м'яч, кидає його іншому учаснику, називаючи персо­наж, з яким асоціюється ця людина. Вправа триває поки м'яч побу­ває в кожного учасника. Останній учасник, до якого потрапив м'яч, повертає його тому, від кого отримав, і висловлює свою думку щодо повідомленої асоціації (наприклад: "Вітю, ти сказав, що я схожа на Русалоньку, а насправді я ототожнюю себе з Дюймовочкою"). Доки всі учасники висловляться щодо отриманих асоціацій, вправа три­ває у зворотному напрямі.

2. Вправи для з'ясування очікувань учасників

Це особливо важливо, коли тренінг триває довше, ніж один день. Якщо учасники висловлюють свої сподівання і очікування щодо за­нять кожного дня, це допомагає тренеру визначити, на чому робити наголос, і створює певну особисту відповідальність учасників сто­совно мети їхнього навчання.

"Незакінчені речення". Мета - дати можливість учасникам виз­начити свої очікування. Час - до 10 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - аркуші паперу, відповідно до числа учасників, з чотирма незакінченими реченнями, ручки. Особливі вимоги до при­міщення - відсутні. Процедура: тренер роздає кожному учаснику ар­куш паперу, на якому написані такі незакінчені речення: а) від трене­ра я очікую...; б) від інших учасників я очікую...; в) від себе я очі­кую...; г) мета, яку я маю намір досягти - .... Тренер пропонує кож­ному відповісти на запитання одразу, або після короткого обговорен­ня в парах, малих групах, всією групою, потім збирає заповнені ар­куші. Коли тренінг завершиться, ці аркуші будуть роздані учасни­кам знову, щоб вони могли вирішити, якою мірою тренінг задоволь­нив їхні очікування. Це допоможе учасникам у виробленні підсумко­вої оцінки тренінгу.

"Чарівна подушка". Мета - дати можливість учасникам вислови­ти свої бажання, і при цьому відчути, що інші уважно слухають ці бажання, сприймають їх. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - маленька подушка. Особливі вимоги до при­міщення - достатність простору для утворення кола. Процедура: тре­нер повідомляє, що є чарівна подушка, яку покладено в центрі кола, і кожний учасник, по черзі, має, сидячи на ній, розповісти групі про свої очікування від тренінгу та про бажання, які виникають із цього приводу.

"Чотири сфери". Мета - дати можливість учасникам висловити свої очікування. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - відсутні. Процедура: тренер повідомляє, що люди звичайно вкладають енер­гію в різні сфери свого життя, з яких можна умовно виділити такі - власне тіло, життєва діяльність, контакти з іншими людьми, фан­тазії. Він пропонує подумати й написати, як учасники використали б свою енергію й час, якщо можливості були б необмеженими; які ба­жання й очікування мають учасники на найближчий день, тиждень,

місяць, півроку, п'ять років, розподіливши записи за такими чотирма сферами: а) що робитиме учасник для фізичного аспекту особи - зовнішньої краси, фізичного здоров'я (тіло); б) для професійної кар­'єри, позапрофесійних інтересів (діяльність); в) для родини, друзів (контакти); г) для творчості, майбутнього, наприклад, для міста, краї­ни, людства (фантазії).

Потім група коротко обговорює записані очікування/бажання, на­магаючись уявити, чи енергія розподіляється рівномірно між цими чотирма сферами, чи рівноваги немає, а превалюють очікування в певних сферах.

3. Вправи для згуртування групи

«Прядіння пряжі». Мета - дати можливість учасникам ближче по­знайомитися в процесі виконання спільної справи. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - клубок довгої мо­тузки, килим на підлогу. Особливі вимоги до приміщення - достатність простору для розташування учасників по колу на підлозі. Процеду­ра: учасники групи сидять на підлозі на килимі за колом, у центрі якого лежить клубок мотузки. Тренер пропонує уявити, що група ра­зом зараз прястиме пряжу. Перший учасник бере клубок, перебирає кінець мотузки пальцями, імітуючи прядіння, і одночасно розповідає про себе. За сигналом тренера кінець мотузки передається сусіду, той розповідає щось про себе, і так далі, доки коло замкнеться.

"Емоції та ситуації". Мета - дати можливість учасникам спільно переживати якусь ситуацію. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - достатність простору для пересування всією групою. Процедура: учас­ники стоять у колі. Тренер інструктує: "Зараз ми ходитимемо по кімнаті, і той, чиє ім'я я назву, має запропонувати продовження ситуації, яку я розповідатиму. Я починаю: "Ми йдемо в гущавину лісу...". Далі, через кожні 20-30 секунд, тренер називає ім'я наступного учасника.

"Щоб говорити правду". Мета - дати можливість учасникам, які вже знайомі і були разом упродовж певного часу, дізнатися один про одного щось нове. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обме­жень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення -відсутні. Процедура: учасники розташовані на стільцях по колу, по черзі повідомляють про себе чотири твердження. Три з них - правильні, одне - неправильне. Інші учасники, які слухають повідомлення, зано­товують те, що вони вважають неправильним твердженням. Після того, як усі повідомлення зроблено, учасники порівнюють свої здогади. Під час цієї вправи інколи трапляються справжні сюрпризи.

«Чим ми схожі». Мета - дати можливість членам групи відчути подібність одного до одного. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - відсутні. Процедура: учасники сидять на стільцях по колу. Тренер запрошує в центр кола одного з учасників, підкреслюючи його подібність до себе за якоюсь більш чи менш узагальненою ознакою (наприклад, "Надіє, вийди, будь ласка, до мене, тому що у нас із тобою однаковий колір волосся", "Іване, вийди, будь ласка, до мене, тому що ми обидва є жителями Землі" тощо). Означений учасник виходить у центр кола, і своєю чергою запрошує вийти наступного учасника, схожість із яким називає. Вправа триває, поки всі члени групи опиняться разом у центрі кола. Тренер підкреслює, що всі учас­ники подібні, тобто вони є гурт.

"Перетворення". Мета – надати можливість членам групи виразити себе через різні асоціації, підкреслюючи елементи подібності. Час – 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення відсутні. Процедура: учасники си­дять на стільцях по колу. Тренер пропонує учасникам завершити кілька речень на кшталт: "Якби я був книгою, то був би...". Усі відповідають по черзі (відповіді, природно, зводяться до не багатьох варіантів, наприклад, словник, книга поезій, енциклопедія тощо). Так само, тренер пропонує ще кілька речень, замінюючи ключове слово, яким є узагальнююча категорія (книга, їжа, пісня, музика, явище природи, вид транспорту тощо). Знов відповіді різні (їжа – каша, пир­іжок, картопля тощо; явище природи – дощ, вітер, сніг тощо), але всі вони стосуються однієї категорії. Наприкінці вправи тренер підкрес­лює, що при всій індивідуальній різниці асоціативного ряду всі відповіді належать до спільних категорій, тобто всі учасники – особи­стості, але вони подібні один до одного, тому являють собою команду.

"Амеба". Мета –  довести учасникам, що для ефективної роботи у команді не обов'язково потрібний лідер у традиційному розумінні. Час –  10 хвилин. Кількість учасників –  у межах 10-20 осіб. Матеріа­ли –  не потрібні. Особливі вимоги до приміщення –  достатність простору для руху всією групою. Процедура: тренер пропонує учасникам зібратися разом в одному з кутів кімнати та покласти одну руку на плече іншого члена групи; пояснює, що в такий спосіб утворена "амеба", яка може рухатися лише всіма своїми частинами разом; якщо учасник у русі відпускає плече сусіда, він має негайно перехо­питися за плече іншої людини. Тобто рухатися "амеба" може лише всіма частинами одночасно; у неї немає голови і хвоста (тобто лідерів та відстаючих); у будь-який момент будь-хто може стати "ведучою частиною амеби", переклавши руку на плече іншого члена групи, якщо так буде зручніше долати перешкоду рухові. Далі тренер споруджує короткий вузький прохід (наприклад, із зіставлених поряд стільців) до іншої частини кімнати, і пропонує "амебі" потрапити через цей прохід до іншого кута кімнати, не "загинувши", тобто не розриваючи цілісність частин. Коли група перебралася через прохід, тренер ініціює обговорення проблеми лідерства та скоординованої командної робо­ти, фокусуючи увагу на тому, що в залежності від ситуації будь-який член групи може в будь-який момент взяти на себе ініціативу, якщо це сприятиме вирішенню завдань тренінгу –

4. Вправи для сприяння міжособистісному спілкуванню

"Спитай –  відповім". Мета – сприяти формуванню уміння учасників ставити запитання, долати почуття ніяковості, незручності, якщо вони не звик­ли вільно й чітко це робити. Час –  із розрахунку приблизно 2 хвилини на кожного учасника. Кількість учасників –  без обмежень. Матеріа­ли –  картки з запитаннями за темою заняття, заздалегідь підготов­леними тренером. Особливі вимоги до приміщення –  столи для пись­ма. Процедура: тренер роздає кожному учаснику по одній пронуме­рованій картці з одним запитанням, яке стосується теми, котра вив­чається на занятті; попереджає, що по ходу заняття запропонує відпо­вісти на це запитання і що відповідь є невід'ємною частиною навчан­ня. По ходу обговорювання відповідної теми в доречних місцях тре­нер запитує: "У кого знаходиться картка номер...". Учасник, який отримав картку з відповідним номером, зачитує запитання вголос і дає відповідь. Ця вправа сприяє концентрації уваги до обговорюва­ного матеріалу, а також призвичаює учасників до постановки запитань.

"Моє послання у світ". Мета – надати можливість учасникам потре­нуватися у чіткому викладанні своїх думок, доброзичливому сприй­нятті думок інших, навіть якщо вони не завжди зрозумілі. Час - 5 хвилин на кожного учасника. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - приладдя для письма та малювання. Особливі вимоги до приміщення - столи, стільці. Процедура: учасники сидять по колу; тренер повідомляє інструкцію:

1.Сформулюйте та запишіть коротке повідомлення, гасло, з яким ви хотіли б звернутися до людей (ваше послання в світ).

2.Визначте, хто з відомих персонажів (літературних, кінематографічних, казкових, політичних, спортивних, мистецьких тощо) найбільшою мірою відповідає вашим вимогам для оприлюднення цього послання перед усім світом.

3.Складіть п'ятихвилинне повідомлення від імені цього персонажу, щоб якомога повніше відобразити в ньому суть вашого послання у світ.

4.Продемонструйте по черзі свої послання, кожному відводиться не більше 5 хвилин.

Під час виконання вправи тренер стежить за регламентом; через 5 хвилин перериває учасника незалежно від того, закінчив він промову чи ні. Корисно вести відеозапис, щоб учасники могли зго­дом побачити й почути себе самі; на власні очі оцінити доступність своїх послань для розуміння іншими людьми. Можна також, за інди­відуальною згодою кожного учасника, дати іншим можливість вис­ловити своє розуміння почутого, оцінити ступінь його зрозумілості та легкості сприйняття. Тренер ініціює обговорення виступів, звертає увагу учасників на ті елементи, завдяки яким промова була зрозум­ілою та прийнятою, або навпаки, викликала сумніви та недовіру (особ­ливо зручно при цьому користуватися відеозаписом).

"Непотріб". Мета – надати можливість учасникам потренуватися у рекламуванні не дуже потрібного "товару", дотримуючись умов толе­рантного спілкування. Час – 10 хвилин. Кількість учасників – без обмежень. Матеріали – не потрібні. Особливі вимоги до приміщення – відсутні. Процедура: учасники сидять по колу; тренер пропонує кож­ному назвати одну річ, яка йому не потрібна, але не викликає відра­зи (наприклад, "чоботи 47-го розміру", "яскраво-зелена краватка", "ка­струля з діркою" тощо). Тренер записує ці речі; коли всі висловили­ся, пропонує учасникам розрекламувати чужі непотрібні речі так, щоб той, хто назвав відповідну річ, забажав її "придбати". Якщо в ході "рекламування" хтось припустить висловлювання, яке викличе погіршення емоційного стану, огиду іншого учасника, «винний» продов­жує працювати стоячи; при повторній помилці - поза загальним ко­лом і мовчки. Після закінчення вправи тренер ініціює обговорення результатів, фокусуючи увагу на ефективності емоційних, адресо­ваних конкретній особі висловлювань та неефективності дублюван­ня або пародіювання відомих рекламних слоганів, недоцільності не­переконливих, незакінчених формулювань. Ця вправа буває особ­ливо корисною, коли тренінг спрямований на навчання учасників методам заохочення людей до участі в профілактичних програмах.

"Моє уявлення про час". Мета – надати можливість учасникам відпо­чити, одночасно тренуючись у фантазуванні, нестандартному мис­ленні стосовно уявлення категорії часу. Час – 5 хвилин. Кількість учасників – без обмежень. Матеріали - приладдя для малювання. Особливі вимоги до приміщення - столи для малювання. Процедура: учасники сидять за столами; тренер повідомляє, що кожна людина уявляє час по-своєму; наприклад, тренер уявляє час як пісковий го­динник, де пісок у нижній частині годинника - минуле, у верхній -майбутнє, пісок, котрий падає в даний момент-сьогодення. Тренер пропонує кожному учасникові намалювати власне символічне зоб­раження свого уявлення про час, позначивши минуле, сьогодення й майбутнє.

"Моє відчуття часу". Мета-дати можливість учасникам відпочи­ти, одночасно визначивши їхнє відчуття часу. Час-5 хвилин. Кількість учасників-без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - відсутні. Процедура: тренер пропонує учасникам заплющити очі; за сигналом зосередитися на внутрішньому відчутті часу і відкрити очі тоді, коли, на їхню думку, пройде 1 хвилина. Про те, що, на його думку, 1 хвилина пройшла, кожний учасник повідом­ляє тренера мовчки, підняттям руки і розплющуючи очі. Тиша повин­на тривати, поки всі не розплющать очі. Після закінчення вправи тренер звертає увагу учасників на те, що вони розділилися на три групи: ті, хто підняв руку раніше строку, пізніше строку та вчасно. Тренер фокусує увагу учасників на тому, що сприйняття часу може бути пов'язане з настроєм, емоційним станом людини, і все це знач­ною мірою залежить від особливостей спілкування в групі.

5.Вправи, що сприяють засвоєнню знань

"Завершення речення". Мета - забезпечити зворотний зв'язок щодо основних моментів вивченого матеріалу. Час - 15-20 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - приладдя для письма. Особливі вимоги до приміщення - фліп-чарт або дошка, столи, стільці. Процедура: тренер демонструє учасникам записані на фліп-чарті 4…5 незавершених речень, наприклад: "Я дізнався що...", "Мене здивувало, що...", "Мені сподобалося, що...", "Можливо, було б кра­ще, якби..." тощо; пропонує кожному учаснику записати свої відповіді та здати тренеру. Якщо дозволяє регламент тренінгу, корисно, щоб кожний учасник по черзі повідомив свої записи групі. Так можна об­говорити та узагальнити найбільш актуальні відповіді, дізнатися про думки більшості учасників, виявити нез'ясовані питання.

"Оцінювання". Мета - вивільнити творчу енергію групи, оцінити ефективність засвоєння матеріалу силами самих учасників. Час -15 хвилин. Кількість учасників – 15-20 осіб. Матеріали – приладдя для письма, ресурсні матеріали (роздаткова інформація, підручники, книги, документи тощо) за темою пройденого матеріалу. Особливі вимоги до приміщення - столи, стільці. Процедура: тренер розподі­ляє учасників натри малі групи, присвоює кожній групі власний сим­вол (номери - від 1 до 3; літери - від А до В; назви, які групи самі собі оберуть, наприклад, "професори", "магістри", "бакалаври" або "леви", "ведмеді", "вовки" тощо); пропонує кожній малій групі сформулювати два запитання за тематикою заняття, яке пройшло раніше, користу­ючись розданими ресурсними матеріалами. Коли запитання підго­товлено, всі ресурсні матеріали "закриваються" (здаються тренеру, відкладаються далеко від учасників тощо). Вправа починається з того, що перша мала група ставить своє перше запитання другій, яка має сформулювати максимально повну відповідь. Третя група після відповіді критикує другу і оцінює її відповідь за десятибальною шка­лою, обґрунтовуючи свою оцінку. Далі групи міняються ролями: дру­га ставить третій своє перше запитання, а перша група оцінює відповідь і пояснює, як її можна поліпшити. Потім своє перше запи­тання третя група ставить першій, а друга оцінює відповідь. Процес триває, поки кожна група поставить по одному запитанню двом іншим групам. Корисно влаштувати символічний приз для членів групи, яка набере найбільшу загальну кількість балів, виставлених колегами.

6. Рухавки 

Рухові вправи є обов'язковою частиною будь-якого тренінгу, особ­ливо доречні вони у програмі тренінгу з формування здорового спо­собу життя. Адже окрім того, що вони активізують психофізіологічні процеси організму, підвищують увагу учасників, сприяють створен­ню невимушеної довірливої атмосфери тренінгу, певні рухавки де­монструють людям форми й методи фізичної активності, які варто застосовувати в житті постійно.

Увага! Існує кілька загальних порад щодо  рухавок. Дуже небажано, коли рухавки виконує лише кілька учасників, а інші виступають у ролі спостерігачів. Корисно кожний черговий блок (частину) тренінгу (заняття) починати й завершувати руховими вправами. Рухавки допомагають тоді, коли група стомлена або мало­активна. Не варто одразу після рухової вправи запропоновувати міні-лекцію – учасникам потрібен деякий час, щоб заспокоїтися, налаштуватися на інтелектуальну працю. Краще після рухавки влаштувати групову дискусію або іншу вправу, яка не вимагає фізичної активності.

Рухові вправи можуть виконуватися в різних формах - у парах; усіма учасниками групи, які стоять колом; усіма учасниками групи, які хаотично пересуваються в приміщенні тощо. Основне завдання тренера щодо рухавок - дати учасникам чітку інструкцію та стежити за дотриманням умов безпеки під час виконання вправ.

"Загальний ритм". Мета – дати можливість учасникам розім'яти м'язи та відпочити. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обме­жень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - до­статньо простору для виконання рухавки. Процедура: тренер кілька разів поспіль плескає в долоні з певною швидкістю, задаючи тим самим ритм, який учасники, розташовані колом стоячи, повинні відтво­рити й підтримувати в такий спосіб: учасник, що стоїть праворуч тре­нера, робить один оплеск, наступний за колом учасник-також один оплеск, і так далі кожний учасник по черзі робить один оплеск у ритмі, заданому тренером. Правильне виконання вправи справляє враження, начебто в заданому ритмі плескає одна людина, а не всі члени групи по черзі. Варіант виконання вправи.Ведучий виконує оплесками нескладну музичну композицію - коротку з чітким рит­мом. Потім кожний учасник по черзі її повторює. Ще варіант: можна одночасно вибивати композицію всією групою.

"Шикуймося за зростом". Мета – дати можливість учасникам розі­м'яти м'язи та відпочити. Час - 5 хвилин. Кількість учасників – без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення – достатньо простору для виконання рухавки. Процедура: тренер роз­міщує учасників колом і пропонує заплющити очі. Не розплющуючи очей учасники мають вишикуватися за зростом. Можна робити кілька спроб.

"Порадуй мене". Мета - дати можливість учасникам розім'яти м'язи та відпочити. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обме­жень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - до­статньо простору для виконання рухавки. Процедура: тренер розміщує учасників на стільцях колом, до центру якого запрошує одного члена групи; пропонує решті учасників уявити, що в цієї людини сьо­годні день народження. Завдання групи - дати йому радість подарун­ками. Один з членів кола мовчки презентує свій подарунок протягом 5-10 секунд, користуючись рухами, мімікою, позами тіла тощо. Потім називає, що він хотів зобразити, міняється місцями з "іменинником". Далі кожний учасник по черзі повторює вправу, останнім виступає той, хто був "іменинником" спочатку. Якщо подарунок учасника вия­вився зрозумілим іншим членам групи, вони нагороджують цього учасника бурхливими гучними оплесками. Якщо ні - оплески луна­ють тихо, ледве-ледве.

"Заморожений". Мета – дати можливість учасникам розім'яти м'я­зи та відпочити. Час – 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - достатньо простору для виконання рухавки. Процедура: тренер розміщує учас­ників на стільцях колом, пропонує розділитися на пари. У кожній парі один учасник відіграє роль "замороженого", а другий – "реаніматора". За сигналом тренера "заморожений" завмирає, а "реаніматор" упро­довж хвилини має "оживити" його, не торкаючись, не звертаючись до нього словами. Можна діяти тільки за допомогою рухів, погляду, міміки, рекомендується користатися засобами веселої, смішної пан­томіми. Критерій "розморожування» – зміни виразу обличчя, посмішка, особливо цінно, якщо буде викликано сміх "замороженого".

"Оплески". Мета - дати можливість учасникам розім'яти м'язи та відпочити. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - достатньо простору для виконання рухавки. Процедура: тренер розміщує учас­ників на стільцях колом, послідовно кілька разів пропонує підвести­ся тим, хто має певне вміння чи якість, щось любить або бажає чо­мусь навчитися; інші учасники групи активно аплодують тим, хто підвівся. (Наприклад, "Підведіться з місць усі ті, хто вміє вишивати". Оплески! "Дякую, сідайте". "Підведіться з місць усі ті, хто вміє ката­тися на гірських лижах". Оплески! "Дякую, сідайте". Далі: "Підве­діться з місць усі ті, хто любить дивитися серіали...", "Підведіться з місць усі ті, хто мріє навчитися грати у великий теніс..." тощо.)

"Броунівський рух". Мета – дати можливість учасникам розім'я­ти м'язи та відпочити. Час – 5 хвилин. Кількість учасників – без об­межень. Матеріали - шарфи, хустинки, якими можна зав'язати очі. Особливі вимоги до приміщення - достатньо простору для виконання рухавки. Процедура: тренер розміщує учасників стоячи колом; роз­дає шарфи, хустинки, якими можна зав'язати очі (якщо їх немає, можна заплющити очі); пропонує повільно розпочати рух у будь-яко­му напрямі, змінюючи його як завгодно, намагаючись нікого не штов­хнути; попереджає, що рух припиняється за його сигналом. Протя­гом трьох хвилин тренер стежить за безпекою виконання вправи, потім дає сигнал до завершення. Учасники повертаються на свої місця; коротко обговорюють, що вони відчували під час руху, яку роль відіграє групова довіра для створення безпечного середовища.

"Оптимальна дистанція". Мета – дати можливість учасникам ро­зім'яти м'язи та відпочити. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - достатньо простору для виконання рухавки. Процедура: тренер роз­міщує учасників стоячи колом; пропонує розділитися на пари; по­відомляє завдання: спілкуючись у парах, постійно змінюючи парт­нерів, знайти з кожним оптимальну відстань. Через одну-дві хвили­ни тренер дає сигнал припинити рух, зберігаючи оптимальні дистанції. Вправа повторюється кілька разів.

"Перебудова". Мета – дати можливість учасникам розім'яти м'я­зи та відпочити. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - достатньо простору для виконання рухавки. Процедура: тренер пропонує учас­никам безперервно рухатися в хаотичний спосіб; попереджає, що кожні 10-15 секунд за сигналом потрібно негайно утворити пару з тим, хто опиниться найближче, зупинитися й виконати одну з на­ступних інструкцій: а) взятися за руки; б) стати ногою впритул до ноги партнера; в) стати носом впритул до носа партнера; г) стати спиною впритул до спини партнера. Коли учасники добре засвоїли вправу, можна ускладнити її дуже веселим компонентом: після того, як пари утворили певну позицію, запропонувати рухатися в парах, не змінюючи позиції протягом 5-10 секунд.

"Тиснемо - висимо!". Мета – дати можливість учасникам розім'­яти м'язи та відпочити. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обмежень. Матеріали - не потрібні. Особливі вимоги до приміщення - достатньо простору для виконання рухавки. Процедура: тренер просить учасників, стоячи колом, торкнутися долонями один одного та, за сигналом, спробувати розсунути своїх сусідів за три секунди. Тренер попереджає, що учасники відчуватимуть опір сусідів, але й самі докладатимуть зусилля, щоб не зрушити з місця. Вправа повто­рюється 2-3 рази. Потім завдання змінюється: тренер просить учас­ників взятися під руки, міцно затиснути руки сусідів та спертися на цю зчіпку з рук. Учасники відчуватимуть підтримку сусідів, дехто може й "зависнути" на руках сусідів, підігнувши ноги. Тренер вико­нує вправу разом з усією групою, потім, у ході короткого обговорен­ня, наголошує на проблемах опору та підтримки.

"Ситуації та емоції'. Мета – надати можливість учасникам розім'я­ти м'язи та відпочити. Час - 5 хвилин. Кількість учасників  –  без об­межень. Матеріали - м'яч. Особливі вимоги до приміщення - достатньо простору для виконання рухавки. Процедура: учасники стоять колом; тренер просить кожного по черзі назвати одну емоцію, почут­тя тощо, і одночасно спрямувати м'яча комусь іншому. Кожний учас­ник має запам'ятати ту емоцію, яку йому передав одночасно з кид­ком м'яча інший учасник. Коли всі по одному разу назвали якусь емоцію, передали її іншім, котрі запам'ятали сказане, тренер змінює завдання, наприклад: "А тепер кожен, одночасно з киданням м'яча іншому, називає не емоцію, а ситуацію. Той, хто спіймав м'яча, має повторити ситуацію та назвати емоцію, яку запам'ятав раніше". Те­пер можливі веселі сюрпризи щодо повторюваних речень, наприк­лад, "Коли я стою в черзі (ситуація), то відчуваю любов (емоція)" тощо. Ця вправа, окрім рухового компоненту, корисна ще й для тренуван­ня навички внутрішнього контролю емоцій незалежно від зовнішніх ситуацій.

7. Вправи для завершення тренінгу 

"Минуле - сьогодення - майбутнє". Мета - дати можливість учас­никам відпочити. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обме­жень. Матеріали - приладдя для письма та малювання. Особливі ви­моги до приміщення - столи, стільці. Процедура: тренер пропонує кожному учаснику намалювати відрізок прямої лінії та розділити його на три частини, що відповідатимуть минулому, сьогоденню й майбут­ньому; позначити, де учасник перебуває в цей час (яка частина жит­тя вже пройдена, яка - попереду); поділитися своїми думками з гру­пою, написавши коротко (умовно) або намалювавши символічно під відрізками відповідних частин, де корені людини, що відбувалося в дитинстві, юності, що відбувається в сьогоденні, що займає, захоплює.

"20 бажань". Мета - дати можливість учасникам відпочити, на­братися оптимізму. Час - 5 хвилин. Кількість учасників - без обме­жень. Матеріали - приладдя для письма. Особливі вимоги до при­міщення - столи, стільці. Процедура: тренер пропонує учасникам 20 разів закінчити речення, яке починається словами "Я хочу...". Запи­сують усі бажання, які спадають на думку, не дбаючи про їх реа­лістичність або прийнятність для інших.

Правила роботи в групі
Правило	Тлумачення
Цінування часу	За будь-якої програми тренінгу завжди існує ліміт часу. Всім учасникам потрібно бути уважними, не відволікатися від теми обговорення, прагнути дотримуватися регламенту, говорити згідно з темою та без відволікань, висловлювати свою думку коротко й чітко.
Ввічливість	Сприяє створенню позитивної атмосфери взаємної поваги, також сприяє збереженню часу. Учасники, поважаючи себе та інших, мають говорити по черзі, не перебивати один одного, пам'ятаючи, що думка кожного цінна і необхідна для поповнення спільної скарбнички групового досвіду
Позитивність	Учасникам завжди краще висловлювати позитивні ідеї, здійснювати позитивні дії, ніж ініціювати негативні прояви - це непродуктивно. заважає досягненню мети тренінгу.
Говорити від свого імені	Вислови на зразок "Всі так думають" не несуть конкретної інформації, найчастіше не відповідають дійсності, як правило, потребують багато часу для підтвердження чи спростування. Тому їх застосування на тренінгу  вважається  помилкою.  Слід  користуватися  "Я- висловлюваннями" ("Я вважаю", "Я так думаю", "На мій погляд" тощо). Якщо потрібно навести не власну думку чи інформацію, потрібно послатися на конкретне джерело (людину, документ, книгу, статтю тощо).
Правило додавання	Нові вислови, думки додаються до тих, що були оприлюднені раніше, але не заперечують, не спростовують, не нівелюють їх. На одне запитання може бути багато різних відповідей, і кожний має право на власну думку та її висловлювання. Виняток становлять лише такі, які не стосуються  теми  тренінгу  або  принижують людську гідність (дискримінують когось за ознаками статі, національності, релігійних переконань, зовнішності, віку тощо).
Правило добровільної активності	Якщо для виконання якогось завдання тренеру потрібна особлива участь когось із учасників, присутні мають право пропонувати лише свою кандидатуру. Визначення міри власної активності в тренінгу є ілком добровільним й індивідуальним.
Конфіденційність	Всі учасники зобов'язуються у власних інтересах залишати в своєму колі і не виносити за його межі інформацію особистого характеру, яка може бути оприлюднена учасниками про себе в ході тренінгу.
Правило "СТОП"	Дає можливість будь-якому учаснику не виконати якусь тренінгову дію ("пропустити хід") без додаткових пояснень причин цього.
Правило піднятої руки	Сигнал про наявність повідомлення учасник подає лише мовчки, піднімаючи руку вгору.
Зворотній зв'язок	Зворотний зв'язок - це висловлювання учасників щодо своїх міркувань стосовно сенсу та способів вирішення завдань, власного стилю навчальної діяльності, пошуку ефективних шляхів вирішення проблем тощо. Такі висловлювання дають можливість учасникам пізнавати унікальний досвід інших людей, бачити себе їхніми очима. Тренер має стежити, щоб висловлювання були описовими, а неоцінювальними; конструктивними, мали позитивну спрямованість, не містили негативних вказівок тощо. За необхідності тренер повинен "вирівнювати ситуації", коригуючи висловлювання учасників, змінюючи акценти, наголошуючи на позитиві й конструктивні. Зворотний зв'язок здійснюється безпосередньо по ходу обговорення теми, виконання вправи чи завдання.

Формування екологічної культури молодших школярів

Упродовж останніх десятиріч істотно погіршився екологічний стан довкілля, розширилася зона господарської діяльності людини та зменшився ареал існування тваринного та рослинного світу.

Екологічні проблеми, досягши планетарного масштабу, утворюють нову соціальну реальність. Їхнє розв'язання залежить першочергово від рівня екологічної культури населення. Екологічні знання, навички, переконання сьогодні особливо необхідні для виховання нового ціннісного ставлення до природи, розвитку світоглядної свідомості людини.

"Гадаємо, — писав В. Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо".

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання — сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повинна бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. "Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващенко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи".

Педагоги і батьки усвідомлюють важливість навчання школярів правилам поведінки в природі. І чим раніше починається робота з екологічного виховання учнів, тим більшою буде її педагогічна результативність. При цьому в тісному взаємозв'язку повинні виступати всі форми і види навчальної і позакласної діяльності дітей.

Дітям молодшого шкільного віку властива унікальна єдність знань і переживань, які дозволяють говорити про можливість формування у них надійних основ відповідального ставлення до природи. Усі навчальні предмети початкової школи покликані формувати екологічну відповідальність дітей.

Видатний педагог В. О. Сухомлинський надавав особливе значення впливу природи на етичний розвиток дитини. На його думку, природа лежить в основі дитячого мислення, відчуттів, творчості. Він неодноразово відзначав, що сама природа не виховує, а активно впливає тільки на взаємодію з нею. Щоб дитина навчилася розуміти природу, відчувати її красу, потрібно прищепити їй це з раннього дитинства.

Одним із наслідків інформатизації суспільства є народження особливого типу сприйняття (поверхневого читання), що зумовлене впливом аудіовізуальної інформації як найбільш цікавої та доступної. Читання стає більш прагматичним і менш критичним.

Відбувається зниження зацікавленості суспільства читанням художньої літератури, а саме вона сприяє формуванню особистості майбутнього громадянина.

Учитель розуміє, що успішне навчання неможливе без оволодіння раціональними прийомами роботи з книгою, що є основою самостійного набуття знань. Державні стандарти освіти передбачають, що учень початкових класів повинен повноцінно сприймати художні і науково-пізнавальні тексти. Робота з науковим текстом (для початкової школи це адаптований текст, навчальна стаття) займає особливе місце в навчальному процесі. У початковій школі з таким текстом учні знайомляться, головним чином на уроках "Природознавства" та курсу "Я і Україна". Але ці уроки не призначені для навчання дитини роботи з текстом, тому що основними є інші завдання, такі як розширення елементарних знань учня про предмети та явища природи, розкриття зв’язку між живою і неживою природою. На уроках "Природознавства" читання вступає тільки як допоміжний прийом, і робота з навчальною статтею займає незначний відсоток часу.

Формування пізнавальної самостійності як риси особистості, розвиток пізнавальних і читацьких інтересів, бажання та вміння вчитися – "вічні" завдання, які покликана вирішувати початкова школа. У розв'язанні цих завдань важлива роль належить книзі, особливо-науково-пізнавальній – головному джерелу знань.

Мені імпонують погляди відомих педагогів про виховання дитини засобами природи і в гармонії з нею; статті педагогів-практиків і учених-практиків з журналу "Початкова школа" - Грицина Т., Химинець О. В., Химинець В. В., Федотова С., Провоторов О. та інших (у статтях мовиться про досвід екологічного виховання молодших школярів), використовувалися в моїй роботі й багато інших статей з журналів|часопис|, шкільні підручники та дитяча періодика – "Барвінок", "Малятко", "Розкажи онуку" та ін..

В останні десятиріччя вплив людини на природу набагато збільшився і, що головне, став практично не контрольованим і майже не прогнозованим. Крім того, виявилося, що вирішити екологічні проблеми тільки на основі законодавчої бази або за допомогою економічних підходів швидко не вдається. Суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні та культурні в екологічному відношенні люди.

Саме тому так важливо розпочати екологічне виховання з раннього дитячого віку.

Свідоме й бережливе ставлення до природи маємо формувати з дитинства у сім'ї та школі, за умови активного формування екологічної культури та накопичення систематичних знань у цій галузі. Екологічне навчання і виховання – це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів.

Загальноосвітня школа покликана виховувати у школярів любов до рідного краю, навчати основ охорони навколишнього середовища, науково обґрунтованого використання природних багатств.

У школах природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці, науково-дослідницької роботи і так далі. Природоохоронна освіта не під силу вчителеві одного предмета, це робота багатопланова.

Головним завданням екологічної освіти сучасної школи можна вважати:

засвоєння наукових знань про взаємозв’язок природи, суспільства і людської діяльності;

розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема;

оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;

розвиток потреби спілкування з природою;

активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.

Усі види суспільно корисної праці повинні мати екологічну спрямованість. Природоохоронна робота в школі мусить відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти усвідомленню школярами екологічних правил і норм поведінки у природному середовищі. Екологічна освіта повинна бути безперервною

У формуванні екологічної свідомості відповідальна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини – громадянина. Особливе місце в екологічному виховані має зайняти курс "Я і Україна", під час вивчення якого діти ознайомлюються з навколишнім світом. У цьому курсі головне – розпочати формування цілісного уявлення про природне і соціальне середовище, виробляти правильну поведінку в колективі та природі

Доцільно на уроках природознавства навести приклади і показати, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі – навіть повністю зникли з поверхні Землі.

Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знати способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Дуже активною формою організації природоохоронної діяльності учнів 1-4 класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установлення, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття відповідальності за її стан. Під час сезонних екскурсій у природу акцентую увагу дітей на характерних ознаках кожної пори року, формую почуття прекрасного, любов до рідного краю, навички грамотної поведінки в природі, оцінки позитивних і негативних дій людини стосовно навколишнього середовища.

Екологічні знання природничого циклу включають знання про захист навколишнього середовища від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні – один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини.

Формування екологічної культури, екологічної свідомості школярів – це життєва потреба сьогодення. На уроках і в позаурочний час ми робимо все необхідне, щоб природа стала для дітей відкритою книгою, якою б вони уміли користуватися. Тому дуже важливо довести школярам, що причиною екологічних негараздів у наш час є не технічний розвиток людства, а зневага до законів природи, людська байдужість.

Екологічна освіта і виховання мають ґрунтуватися на поєднанні емоційного та інтелектуального сприйняття природи з практичною природоохоронною діяльністю учнів. Зокрема: підгодовування птахів взимку, озеленення території школи, класу, догляд за рослинами, заготівля насіння декоративних та лісових рослин, очищення джерел тощо. Такі суспільно значущі справи привчають дітей вже з раннього віку цінувати природу, вносити посильний внесок у її збереження, бути творцями, а не руйнівниками чи споглядачами. У нашій школі батьки активно співпрацюють з учителями, разом виховуючи й навчаючи дітей.

Оберігаймо красу дитячої душі. Потреба в красі і доброті у дитини простежується з перших днів її життя. Малюк тягне ручки до красивої іграшки, посміхається у відповідь на лагідний мамин голос. Звідки у дитини таке бачення навколишнього світу? Відповіддю можуть бути слова литовського поета Е. Межелайтіса: "Справжню красу сприймає лише чиста, прекрасна душа. Душа дитини…". Як важливо, аби дитяче сприйняття краси збереглося на все життя, бо все, до чого доторкнулося серце в дитинстві, залишається з людиною на завжди.

А й справді, хіба ж не мистецтво і природа пробуджують у дітей уміння відчувати гармонію і красу, формують глибину почуттів, навчають радіти, захоплюватись, співпереживати, породжують добро в дитячих душах. Саме життя стверджує, що люди, які навчені з дитинства розуміти мову природи і по-справжньому її поціновувати, вміють створювати гармонію, красу і добро в будь-якій своїй діяльності, в різних життєвих ситуаціях, у стосунках з батьками і ровесниками, у судженнях, у взаєминах з усім навколишнім світом. А нам, дорослим, потрібно не спізнюватись навчити дитину жити за законами краси і добра, вічними чеснотами людства.

Перед педагогами стоїть важливе завдання – наповнити розум дитини, одухотворити її серце: навчити захоплюватися краплиною роси на троянді і красою березового гаю, солов’їною піснею і музикою квітучого саду, ніжною мелодією струмка. Тільки тоді, коли мова забарвлюватиме уяву, коли дитина по-справжньому замилується побаченим, - можна "висівати" слова, якими вона висловлюватиме почуття і враження.

Природа мозку дитини потребує, щоб її розум виховувався біля джерел думки – серед наочних образів, і насамперед серед природи, щоб думка переключалася з наочного образу на "обробку" інформації про цей образ. Якщо ж шлюзувати дітей від природи, якщо з перших днів навчання дитини сприймає тільки слово, то клітини мозку швидко стомлюються і не справляються з роботою, яку пропонує вчитель.

Свої уроки В. О. Сухомлинський назвав мандрівками до джерела мислення і мови – до чудової краси природи.

Великий педагог радив відкривати віконце у світ краси слова поступово, щоб не перевантажувати розум дитини і не набридати їй.

Він говорив, що дитина – це, образно кажучи, квітка, краса якої залежить від догляду за рослиною. Піклуватися про красу квітки необхідно задовго до початку цвітіння. Але, на жаль, зустрічаються батьки, які, даючи життя дитині, вважають свою місію завершеною, а що з цієї дитини вийде – нехай про потурбується хтось інший.

У дитинстві формується людське коріння. Ні однієї людської риси природа не відшліфовує – вона тільки закладає, а відшліфовувати нам – батькам, педагогам, суспільству.

Необхідно так виховувати дітей, щоб вони дивилися на світ добрими очима, вміли берегти життя. Тільки тоді вони, змужніючи та прозріючи розумом і серцем, стануть справжніми людьми.

Підсумовуючи вищезазначене, скажу, що роботи у вчителя – непочатий край, вона продовжується, зокрема, під час вивчення умов життя рослин, середовищ існування тварин та способів їх живлення, природних угруповань та агроценозів (ліс, луки, поле, сад та ін.). При цьому варто застосовувати такі методи та методичні прийоми, як: екологічне моделювання та прогнозування, екологічні ігри, розв'язування екологічних задач та ін. Доречно змоделювати з учнями ланцюги живлення та харчові мережі, природні угруповання, сезонні картини природи, екологічний стан компонента природи і природної системи...

Активніше використовуйте, колеги, інтерактивні технології, що стимулюють розвиток в учнів спостережливості, активізують пізнавальну допитливість і самостійність, створюють умови для їхньої індивідуально-творчої самореалізації.